РОЗВИТОК САМОПОВАГИ – ЦЕ ПЕРЕДУМОВА УСПІШНОГО НАВЧАННЯ

Лише та дитина, яка знає свої здібності та має розвинену самоповагу, готова цілковито присвятити себе дослідженню і відкриттю навколишнього середовища. Вже від першого дня в садочку, зважаючи на те, як дитина реагує на новий простір, групу дітей, вихователя як дорослу, незнайому людину, ви можете дещо дізнатись про особистість кожної дитини. Деякі діти легко та швидко прощаються і розлучаються з батьками, деякіце роблять із плачем. Ви побачите дітей, які вбігають у приміщення, і тих, які входять повільно і боязко, намагаючись, щоб ніхто їх не помітив. Деякі діти починають розмовляти з іншими дітьми, ставлять запитання, розповідають про себе. Інші сором’язливо уникають навіть поглядів. Деякі діти відразу досліджують простір, беруть іграшки, книги, фарби, а інші досліджують лише поглядом, а якась дитина повністю заглибиться у папірець перед собою, у такий спосіб відгороджуючись від оточення, створюючи свій міні-простір. Дехто з дітей одразу починає гратися, залучаючи інших дітей, деякі погоджуються, а деякі ще тривалий час залишаються на віддалі.

Поведінка вашої дитини – це відображення того, як вона себе сприймає. А це визначає, як вона освоїться в садочку і наскільки буде успішною.

Самоповага не є вродженою, і те, що дитина думає про себе, залежить від ранніх висловлювань батьків і змінюється під впливом контактів з іншими дітьми та дорослими.

Діти часто підростають, вірячи в те, що почули про себе. Дитина може повірити, що вона дурна, тому що розлючений батько так її назвав.

Загальну думку про свою незграбність дитина складе на підставі невербальних знаків нетерпеливості, коли вона щось робить.

Діти висловлюють у різний спосіб власну меншовартість у дитячому садку:

  • забагато вихваляються;
  • часто глузують з інших дітей;
  • боязко висловлюють свої ідеї;
  • не хочуть чути критику на власну адресу;
  • не долучаються до нових і невідомих видів діяльності або долучаються значно пізніше;
  • прагнуть до досконалості (ніколи не задоволені тим, що намалюють, зроблять);
  • часто обманюють під час гри;
  • завжди наслідують та імітують керівника;
  • не можуть стежити за своїми проблемами;
  • мають потребу перемагати;
  • часто плачуть;
  • мають слабку увагу.

 

Що можуть вдіяти батьки?

Перше середовище, в якому розвивається і формується самоповага, – це сім’я. Ось декілька порад, як допомогти дитині пізнати свої здібності та розвинути самоповагу.

 

Поважайте право дитини та її потребу висловлювати почуття

Будьте відкритими, спостерігайте та прислухайтесь до дитини, вона щомиті щось відчуває. За поведінкою, вчинками приховані емоції. Відчуття не бувають позитивними чи негативними, відповідними чи невідповідними. Усі емоції нормальні та відповідні. Не засмучуйтеся, якщо дитина сердита чи сумна, це не означає, що ви погані батьки. Дитина так само, як і ви, по-різному почувається, залежно від того, як сприймає ті чи інші події, висловлювання. Ви їй можете допомогти навчитися по-різному висловлювати емоції та «звільнятися» від них.

Чи з вами колись траплялося:

  • зопалу кинути кухонну ганчірку об стіл, тому що у вас знову скипіло молоко;
  • сердито грюкнули дверцятами автомобіля, адже ви пробили колесо саме тоді, коли дуже поспішали;
  • ви втомлені, у вас відсутнє бажання будь-що робити?

Роздратування і смуток також нормальні, звичайні відчуття. Чому вони є природними для вашої дитини? Чому ми маємо право на всі емоції, а важко сприймаємо смуток, роздратованість, злість своєї дитини?

Коли бачимо, що наша дитина сумна і плаксива, ми найчастіше почуваємося відповідальним за те, щоб змінити цей стан, підбадьорити дитину, або самі сердимося («Зараз я тебе відшмагаю, і тоді ти знатимеш, чому плачеш»). Корисно у цій ситуації пояснити дитині, що і ми інколи так почуваємося, і подати приклад, що ми робимо, коли так почуваємося.

Марко (4 роки) складає башту з кубиків, але йому не вдається збудувати її так, як би він хотів. Він бере кубики в руку і з усієї сили розкидає їх по кімнаті. Почувши шум, заходить батько.

Реакція Дитина сприймає
Неприйняття емоції роздратування

«Припини сердитися. Якщо не вмієш гарно гратися, облиш кубики. Їх не можна розкидати по кімнаті»

«Я, можливо, дуже поганий, якщо батько так розлютився. Бути сердитим – означає бути поганим»
Сприйняття емоції роздратування

«Ти дуже роздратований через цю башту. Мене також часто дратує, коли я не можу зробити щось як слід. Інколи мені допомагає, якщо я трішки відпочину і спробую знову»

«Можна бути сердитим.

Це трапляється з усіма. Роздратування можна виявити і побороти»

 

Ганна (5 років) приходить із двору заплаканою. Діти її запевнили, що вона ще мала і не може гратися з ними. До неї підходить мама.

Несприйняття смутку Реакція
Підбадьорити, розрадити дитину «Не плач, зараз ми з тобою разом гратимемося, що робитимемо з кубиків…»
Смуток нас дратує «Припини плакати, це не причина для плачу, вони і так тобі не друзі…»
Сприйняття смутку  

Реакція сприйняття

«Тебе дуже засмутило те, що вони сказали. Я тебе розумію. Коли я сумую, мені допомагає розмова з кимось»
Садовить її на коліна та обіймає

 

Діти змалечку вчаться придумувати роздратування, адже відчувають сором через злість батьків: «Я, мабуть, дуже поганий, якщо мама сердиться».

Поміркуйте, як цей сором впливатиме на розвиток самоповаги.

Спершу використовуйте Я-висловлювання, а згодом ТИ-висловлювання

Я-висловлювання – це спосіб повідомлення, за допомогою якого ми можемо впливати на зміну поведінки дитини без звинувачень, нападів та образ.

Я-повідомлення уможливлюють зміну поведінки дитини, уникаючи поганої думки про себе.

Як спрямувати Я-висловлювання?

Повідомимо:

  • що з нами відбувається під впливом поведінки дитини;
  • які наші потреби обмежуються внаслідок її поведінки;
  • як ми почуваємося в такому випадку;
  • в який спосіб ми б хотіли змінити ситуацію.

Андрій (4 роки) вдаряє дерев’яним кубиком по столі, допоки мама з татом розмовляють. Ситуація триває і після того, як батьки просять залишити кубик.

Ти-висловлювання: «Ти справді галасливий і нестримний. Припини стукати цим кубиком».

Я-висловлювання: «Зараз мені шум дуже заважає, я не можу сказати батькові щось важливе. Я б хотіла, щоб ти залишив кубик, поки я не завершу розмову».

 

Використовуйте специфічні схвалення та критику

Похвала і гарні слова – правильний шлях, щоб дитина була гарної думки про себе. Проте, щоб похвала мала справжній ефект, корисно, щоб вона була виваженою і дуже чіткою, конкретною. Що це означає?

Реальна, виважена похвала: Не хваліть дитину за кожну дрібничку, яку вона зробить, навіть за вчинки та успіхи, які не властиві для її віку та здібностей. Це ускладнить дитині встановлення чітких критеріїв, завдяки яким вона перевірятиме свої здібності, відчуття успіху і в такий спосіб пізнавання своїх позитивних якостей. Не забувайте, що у дитячому садочку дитина отримує й інші критерії та показники своїх здібностей – інших дітей, вихователя.

 

Ганна (5 років) гортає альбом. На підлозі в її кімнаті розкидані іграшки (існує домовленість про те, що іграшки необхідно позбирати після закінчення гри).

Ти-висловлювання: «Ти справді дуже неохайна. Подивись на цей безлад, який ти влаштувала».

Я-висловлювання: «Ці іграшки на підлозі мені дуже заважають. Я розчарована, адже ти не дотримуєшся нашої домовленості. Коли закінчиш переглядати альбом, поклади іграшки у спеціальний кошик для них».

 

Чітка, конкретна похвала: Схвалюйте конкретний учинок або поведінку («Це ти справді гарно намалювала, мені особливо подобається ця дівчинка, яка танцює»).

Узагальнення, генералізація: «Ти дуже талановита. Малюєш дуже гарно. Ти справжній художник».

Діти цього віку добре відчувають, коли ми перебільшуємо або говоримо їм неправду. Це не сприятиме розвитку самоповаги. Чіткість та  виваженість важливі і тоді, коли ми маємо ситуацію, в якій бажаємо коригувати поведінку дитини, коли можемо критикувати. Також діє правило: критикуйте поведінку, а не дитину.

Мама вже безліч разів нагадувала Ганні (4,5 років), що необхідно збирати іграшки після завершення гри. Ганна продовжує гортати альбом.

Критика дитини: «Ти справді неслухняна. Ніколи не слухаєш, коли я тебе прошу позбирати іграшки».

Критика поведінки: «Це погано, що ти не позбирала свої іграшки. Ти чемна дівчинка, і я переконана, що ти швидко це зробиш».

Надайте дитині простір для самостійності

Діти повинні знати, як житимуть у цьому світі, як реагуватимуть на нього, як керуватимуть ним. Вони потребують сили, щоб зробити бажаний вибір, а також повинні усвідомити, коли це неможливо. Позиції батьків щодо питання вибору різняться: від заперечення самостійності (надмірного захисту) до надання дитині повного вибору.

Коли дитина завітає до дитячого садочка, відтоді, як вона переступить поріг, має можливість вибору:

  • Ти хочеш малювати сьогодні?
  • Ти можеш мені позичити цей кольоровий олівець?
  • Обери собі пару для наступної гри.
  • Ти б хотіла працювати з піском або глиною?
  • Яке рішення, на твою думку, найкраще?
  • Роль якого героя з казки ти хотіла б отримати?
  • Витягни один із запропонованих аркушів.

Як діти поводяться у ситуаціях вибору, як вони приймають рішення, ми проілюструємо простим прикладом із власного досвіду.

Діти сидять у колі. Вихователька внесла пропозицію, щоб кожен із них по черзі запропонував одну з відомих ігор, в яку хоче, щоб ми гралися на початку дня.

Поведінка дітей:

  • деякі діти відразу вносять свої пропозиції і не змінюють їх;
  • деякі діти відразу вносять свої пропозиції, але під впливом інших пропозицій змінюють свої;
  • деякі діти потребують часу, вони мовчать, розмірковують, перепитують (при цьому очевидно, що вони емоційно збуджені), згодом повідомляють свій або не свій вибір;
  • деякі діти одразу підтримують вибір інших, навіть якщо він не відповідає їхнім бажанням.

Як поводитиметься дитина у ситуації вибору, залежить від того, скільки простору, вільного вибору вона отримала в сім’ї.

Позиція батьків, яка сприяє самостійності та відповідальності:

  • Моя дитина знає, чого бажає і чого потребує (що є добре для неї).
  • Не хочу робити замість неї те, що вона може зробити сама.
  • Я хочу чути її думку і пропозиції та поважати їх.
  • Дитину необхідно залучати до тих ситуацій, в яких приймаються рішення про неї.

Зрозуміло, що необхідно обирати простір, але до якої міри?

Дитина в цьому віці неспроможна приймати рішення або потурбуватися про себе в багатьох ситуаціях.

Необмеженість вільного вибору може призвести до відчуття невпевненості та неуспішності, навіть страху. Тому існують ситуації, в яких слід підтримати дитину, щоб вона зробила свій вибір, а також ті, де ви робитимете вибір замість неї.

Ситуації в яких дитина обирає:
–         У що одягнеться.

–         Яка іграшка краща для неї.

–         Гратися чи ні з дитиною вашої подруги.

–         Сказати чи ні, чому вона перебуває в поганому настрої.

–         Гратися їй самій або з іншими дітьми.

Надайте дитині свободу вибору у всіх ситуаціях, які не загрожують її власній та чужій безпеці
Ситуації, в яких батьки роблять вибір:
–         Дитина хвора – вона бажає чи ні йти до лікаря (випити ліки).

–         Гра, в якій її поведінка або речі становлять загрозу для самої дитини або для інших

–         Ситуації, пов’язані з особистою гігієною (мити або ні руки перед вживанням їжі).

–         Чи буде виходити тільки на подвір’я

Коли ви опинитесь у такій ситуації, то прийміть рішення замість своєї дитини, але не забудьте їй зрозуміло пояснити, чому ви саме так вирішили зробити: «Ти повинен випити ліки, адже це допоможе тобі одужати. Тоді ти зможеш за кілька днів знову гратися на подвір’ї».

 

  1. Замість вислову «не можу», потрібно заохочувати до висловів: «не бажаю», «хочу», «не хочу». Таким чином, замість відчуття, що з дитиною щось відбувається, розвиватиметься почуття, що вона – актор, який виконує роль і керує подіями.
  2. Досвід підказує мені, що легше і краще роблять діти, думки і пропозиції яких поважають. Діти, які мали можливість висловлювати свою думку про речі, події, проблеми, а також яким пропонували домовитись.

Діти які мають свободу вибору і прийняття рішень щодо того, що робитимуть, а що ні, енергійніше та спокійніше долучаються до різних видів діяльності, виявляють більшу витривалість, терпіння. Коли дитина робить те, що обрала, вона зробить це успішно.

 

Будьте добрим прикладом – майте гарну думку про себе

Якщо ви дбаєте про власні потреби, це робитиме і ваша дитина. Якщо ви відверто радієте досягнутим результатам, це робитиме і ваша дитина. Важливим є те, щоб ми піклувалися про себе і дбали про власні потреби. Піклуватися про свою дитину і любити її – це не означає забути про себе, відмовитися від своїх потреб і присвятити їй кожну  хвилину свого часу. Виділіть час для себе, для театру, фільму, книжок, друзів. Не обов’язково для цього запрошувати бабусю, дідуся або няньку. Кілька годин щотижня виділіть тільки для себе і своїх потреб.

Для вашої дитини це буде корисно:

  • Ви будете задоволені, перебуватимете в гарному настрої, а діти люблять, коли батьки задоволені, мають гарний настрій.
  • Дитина вчиться піклуватися про себе і дбати про свої потреби.

Нехай ваші висловлення до дітей будуть щирими і відвертими. Коли ви відвідуєте театр, друзів, то не кажіть дитині неправду: «Я йду завершити важливу роботу», – а відверто і щиро скажіть, куди йдете та чого бажаєте. Цим ви вчите дитину, що повідомити і задовільнити свою потребу дозволено, а дбати про себе – означає любити, цінувати себе.

Показники, за якими виявляють, що в дитини розвинена самоповага:

  • дитина може залишатися без батьків на кілька годин;
  • починає свою гру і виявляє креативність;
  • довіряє іншим і легко починає спілкуватися з ними;
  • виявляє толерантність до відмінностей;
  • рідко конфліктує;
  • відверто відмовляється робити те, що їй не подобається;
  • рішуче і чітко висловлює свої потреби, позиції та ідеї;
  • готова вивчати новий матеріал і бере участь у нових видах діяльності без остраху;
  • бере відповідальність за те, що робить;
  • готова до вибачень;
  • легко приймає рішення, робить вибір;
  • виявляє самоконтроль, контролює думки і рухи;
  • сприймає критику, яку згодом бере до уваги;
  • без заперечень дотримується вказівок;
  • витривала і досягає успіху в різних видах діяльності;
  • довіряє тому, що бачить, чує, відчуває.

Висловлювання, що спонукають до самоповаги:

  • Ось це ти гарно зробив.
  • Це дуже цікава ідея.
  • Я потребую твоєї допомоги.
  • Я вірю, що ти це зможеш.
  • Ти це зробиш дуже добре.
  • Ти маєш рацію.
  • Вибач, але я помилився.
  • Я задоволений, що ти цим насолоджуєшся.
  • Ти дуже добре пояснив.
  1. Якщо дитина негативно висловлюється про себе, не суперечте їй. Дитина каже: «Я такий незграбний». Ви маєте велике бажання зауважити: «Та ні, ти багато чого вмієш».

Це тільки посилить погані відчуття дитини, а не змінить їх. Зміни мають відбуватися зсередини, від самої дитини, а цього ми досягнемо таким чином:

  • Погодитись і дозволити їй погані відчуття.
  • Створити простір для розмови: «А чим ти найбільше не задоволений?», «Що б ти хотів зробити краще та успішніше?», «Чого ти не вмієш, а хотів би опанувати?»

У такий спосіб ми створюємо можливість для того, щоб дитина усвідомила, що в деяких видах діяльності вона права та успішна.

  1. Залучаючи дитину до різноманітних видів діяльності (малювання, ліплення, розповіді, різних рухливих ігор, театру), ви створюєте простір для того, щоб дитина випробувала свої здібності, таким чином надаєте їй більше можливостей досягти успіху і завдяки цьому почуватися ціннісною коли діти мають розвинену самоповагу, то вони готові до більшості видів діяльності у дитячому садку.

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *